Статті (СГД)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Засадничі принципи побудови навчального курсу історії української культури(2019) Патлайчук О. В.; Макарчук О. М.; Patlaychuk Oksana; Makarchuk OksanaВ період становлення нової української школи, концептуально нового бачення освітнього процесу, ми намагаємося підходити до аналізу принципів періодизації і побудови курсу історії української культури як громадяни незалежної суверенної країни, дотримуючись нового погляду на вітчизняну історію. Цей погляд значно відмінний від концепцій як радянської, так і української народницької періодизації. Основою нашого підходу до цього важливого й архіскладного питання сучасності є об’єктивно-логічний, історико-філософський аналіз подій і явищ, що мали місце упродовж усієї історії української культури від її витоків і до сьогодення. Принциповим є бачення субстратом розгортання курсу саме української культури, оскільки загорнути світову культуру в українську неможливо, українську ж розглянути в обгортці світової цілком природно. Особлива увага приділялась можливості поглибленого й недогматизованого розуміння особливостей розвитку української етнічної культури, її проблем, аспектів, важливих ідей з огляду на різноманітність точок зору та підходів і нерівномірність актуалізації самої проблематики в науковій та підручній літературі. Досвід викладання та вивчення української культури виправдовує такий підхід, визначає його плідність і доцільність.Документ Сучасні освітні практики ЗВО: особливості використання інноваційних технологій навчання(2023) Патлайчук О. В.; Канарова О. В.; Брюховецька І. В.У статті розглядаються теоретико-методологічні засади сучасних освітніх технологій, викладаються особливості інноваційних технологій навчання. Впровадження інноваційних освітніх технологій в освітній процес вищої школи здатне якісно змінити звичні способи та методи викладання, закладаючи тим самим фундамент нового способу підготовки сучасного фахівця, який має необхідний набір компетенцій. У статті звернено увагу на нові освітні практики, які формуються у зв'язку із віртуалізацією освітнього середовища та поширенням інноваційних освітніх технологій; визначено основні переваги відкритих освітніх мультимедіа систем. Зазначається про обумовлені віртуалізацією освітнього середовища вимоги до підготовки випускника університету, яка за нових умов все більше залежить від швидкості орієнтування в інформаційному просторі, ніж від рівня володіння професійними знаннями і уміннями. Конкретизовано особливості технології дистанційного навчання; специфіки змішаного навчання як навчальної методології, яка поєднує в собі традиційні методи викладання з інноваційними, які забезпечуються можливостями інформаційно-комунікаційних технологій. Проаналізовано методологічні характеристики інтерактивного навчання як специфічної організації освітнього процесу, що має проблемно-пошукову природу; уточнено основні форми, засоби, завдання інтерактивного навчання, а також логіку навчальної взаємодії при його організації. Доведено, що ідея інтерактивної педагогічної взаємодії становитиме концептуальну основу розвитку інноваційних освітніх технологій у ЗВО. Обгрунтовано доцільність використання у процесі професійної підготовки технології контекстного навчання і кейс-технології, заснованої на самостійному вивченні друкованих і мультимедійних навчально-методичних матеріалів. У цілому, актуалізовано значущість використання інноваційних технологій навчання, що дало можливість створити якісно нове освітнє середовище як основу для розвитку та модернізації системи освіти.Документ Розвиток професійної компетентності фахівця: аналіз термінологічного поля проблеми(2023) Палій А.; Патлайчук О. В.; Ступак О.; Palii Alla; Patlaichuk Oksana; Stupak OlgaУ статті розкривається методологічний підхід до формування професійної компетентності фахівця та визначено комплекс її базових складових. Виокремлено та проаналізовано сутність таких понять, як “професійні знання”, “професійні вміння”, “професійні навички”, що дозволило інтерпретувати їх як зміст і результат професійної підготовки, метою якої визначено гармонійний розвиток особистості працівника і формування його професійної компетентності та готовності до професійної діяльності. Доведено, що професійна компетентність не зводиться до набору знань, умінь, а визначає необхідність і ефективність їх застосування у реальній освітній практиці. Зʼясовано, що це поняття найчастіше розглядається не стільки з точки зору структури особистості професіонала, скільки з позицій оцінки якості професійної підготовки.Документ Філософія життя та смерті в духовному досвіді українського народу(2022) Патлайчук О. В.; Хромова О. І.; Patlaichuk Oksana; Khromova OlgaУ статті досліджуються особливості та прояви філософії життя та смерті в духовному досвіді українського народу. Зʼясовано, що духовне життя є однією з істотних властивостей людини. Установлено, що з-за дохристиянських часів українська духовна культура сприймала смерть як перехід до першооснови всього сущого, як доказ універсального зв’язку всього з усім матеріальним, духовним, емпіричним і трансцендентним. Визначено, що для українського національного характеру властиві з давніх-давен господарність, працьовитість, гостинність і доброзичливість у стосунках як із співгромадянами, так і із чужоземцями; обережність, сентиментальність, але водночас винахідливість і хоробрість, рішучість і незламність, героїзм і самопожертва, коли необхідно встати на захист свого світу. Зʼясовано, що філософія української національної думки значною мірою пов’язана з аналізом особливостей середовища проживання та культури українців як визначального чинника українського національного характеру. Зʼясовано, що Г. Сковорода вважав філософію самим життям. Мета життя може бути різною – хтось прагне кращого для свого тіла, а хтось – для душі. Посилаючись на вчення Г. Сковороди, зауважуємо, що український народ із покоління в покоління вирізнявся своїм духом до незламності, самобутності, прагне до вільного буття, адже коли маєш таку духо вну ідею, можна досягти «кращого для тіла», тобто кращого для життя у вільній незалежній державі. Виявлено, що український народ у сучасному суспільстві переживає складний період зміни свідомості, розуму та духу, який спостерігається на мікросоціальному рівні, у міжрелігійних стосунках, у суспільстві загалом, а також у сімейних колах, стосунках між родичами. Установлено, що філософія життя в духовному досві ді українського народу виявляється в самобутності, незламності, прагненні до вільного буття українського народу у вільній незалежній державі, водночас філософія смерті поглиблює таємницю існування і проливає нове світло на сенс існування.Документ Інформаційно-культурний простір закладу вищої освіти як сфера професійного становлення майбутніх фахівців(2022) Вишківська В. Б.; Патлайчук О. В.; Мирошниченко В. М.; Козлов Є. Д.У статті здійснено аналіз підходів до визначення сутності та змістового наповнення понять «освітнє середовище», «культурно-освітнє середовище», «культурно-освітній простір», «інформаційно-освітнє середовище», «інформаційно-культурний простір». Доведено, що усі зазначені поняття взаємодіють між собою та забезпечують особистісний рух студента у процесі навчання, набуття ним культурної цілісності. Культурно-освітній простір розуміється як особливим чином організоване соціокультурне та педагогічне середовище, що цілеспрямовано стимулює розвиток та саморозвиток кожного включеного до нього суб’єкта. Актуалізовано, що інформаційний простір як органічна складова культурно-освітнього простору може бути потрактований як сукупність об'єктів, що вступають в інформаційну взаємодію, а також технологій, які забезпечують цю взаємодію. Використання єдиного інформаційного простору забезпечує безперешкодну взаємодію між усіма учасниками інформаційного обміну. Інформаційний простір суспільства нерозривно пов'язаний із освітнім простором, що обумовило введення в науковий обіг поняття «інформаційно-освітній простір». Його складовою виступає «інформаційно-освітнє середовище», яке трактується як інте гральна педагогічна система, що об'єднує в собі необхідне методичне забезпечення та засоби управління навчальним процесом і забезпечує оволодіння суб'єктом навчання необхідним рівнем професійних компетенцій та особистісних характеристик. В сучасних умовах інформатизації особливої актуальності набуває педагогічний феномен «інформаційно-культурний простір», який виступає як відкрита педагогічна система, що має на меті організацію умов для гуманної цілеспрямованої взаємодії суб’єктів навчання з електронними інформаційноосвітніми ресурсами на користь їх особистісно-культурного розвитку, позитивної соціалізації та професійного становлення.Документ Сучасна система освіти: інноваційна траєкторія розвитку(2022) Вишківська В. Б.; Патлайчук О. В.; Ступак О. П.; Vyshkivska V.; Patlaichuk O.; Stupak O.У статті проаналізовано ключові тенденції переходу до особистісно-діяльнісної парадигми освіти, що дозволяє намітити перспективи пошуку концептуального вираження її положень в системі вищої освіти. Обгрунтовано, що на зміну "ідеологічній" має прийти власне педагогічна концепція мети освіти, а функціонально орієнтований зміст має перерости в освіту, орієнтовану на цілісну людину. Адекватно такому змісту буде розвиватися і процесуальна сто рона освітнього процесу, до якої увійдуть діалогічні технології, ситуації взаєморозвитку, вільна самоактуалізована діяльність суб'єктів педагогічної реальності. Проаналізовано основні стратегії актуалізації особистісного досвіду суб’єктів навчання. Актуалізовано думку про те, що "інноваційна діяльність" стосовно розвитку сучасної освіти може розглядатися як цілеспрямоване перетворення змісту навчання та організаційно-технологічних основ освітнього процесу, спрямоване на підвищення якості освітніх послуг, конкурентоспроможності освітніх установ та їх випускників, забезпечення всебічного особистісного та професійного розвитку студентів. Інновації в системі української освіти мають закономірний характер, їх зміст, форми та способи здійснення залежать як від глобальних проблем розвитку людства, так і від соціально-економічних, правових, політичних процесів реформування суспільства. Інформаційно-освітнє середовище визначено як відкриту педагогічну систему, яка постійно розвивається, є сформованою за допомогою зусиль учасників освітнього процесу на основі інформаційних освітніх ресурсів, сучасних інформаційно-телекомунікаційних засобів та педагогічних технологій, різноманітних майданчиків інтернет-спілкування (порталів, форумів, соціальних мереж різної спрямованості. Така система призначена для виконання соціального замовлення та формування творчої особистості, що має стійкий пізнавальний інтерес і спрямована на безперервність подальшого процесу освіти і самоосвіти.Документ Практико-орієнтований підхід як актуальний концепт професійної підготовки майбутніх фахівців(2022) Вишківська В. Б; Патлайчук О. В.; Голікова О. М.У статті досліджуються теоретичні аспекти практико орієнтованого навчання та здійснюється пошук шляхів застосу вання практико орієнтованого підходу як реалізаційного компонента забезпечення професіоналізації підготовки майбутніх фахівців. Цей підхід нині вважається одним із найефективніших, оскільки забезпечує цілісність і фундаменталізацію професійної педагогічної підготовки через поглиблення методологічної, теоретичної і практичної підготовки студентів, розширення профілю професійної підготовки; максимальне наближення студентів до умов майбутньої професійної діяльності. З’ясовано, що сутність практико орієнто ваного підходу полягає в організації освіт нього процесу шляхом максимального наближення змісту навчальних дисциплін до контексту майбутньої професії, що дає можливість проєктувати цілісний навчальний процес, а також допомагає створювати умови для цілеспрямованого формування конкурентоспроможності майбутніх фахівців. При цьому відмінність традиційного та практико-орієнтованого підходів полягає у зміні спрямованості змісту професійної підготовки на кінцевий продукт навчання, використанні активних методів досягнення поставлених цілей, організації продуктивного співробітництва. Обгрунтовано концептуальність положень системно-діяльнісного підходу, які дозволяють конструювати індивідуальні освітні траєкторії кожного студента, забезпечуючи трансформацію навчальної діяльності у професійну шляхом продуманої інтеграції теоретичної, практичної та методичної складових професійної підготовки. Актуалізовано значущість використання проєктної технології в системі професійної підготовки вчителів, спрямованої на формування комплексу професійних компетенцій вчителя, затребуваних в умовах інформаційного суспільства, та організацію передпрофесійного входження студента у професію.Документ Студентоцентроване навчання як фактор удосконалення системи професійної підготовки у закладах вищої освіти(2022) Вишківська В. Б.; Кондратенко Л. І.; Патлайчук О. В.; Малінка О. О.; Vyshkivska V. B.; Kondratenko L. S.; Patlaichuk O. V; Malinka О. O.У статті розкрито сутність «студентоцентрованого навчання» як нової парадигми організації освітнього процесу у вищій школі. Обґрунтовано, що впровадження студентоцентрованого навчання забезпечує автономність особистості студента, гнучкість освітньої траєкторії, систематичний моніторинг якості освітніх послуг, підвищує мотивацію студентів до навчання та саморефлексії, сприяє формуванню суб’єктної позиції студента і створює умови для гармонійного розвитку особистості. Доведено, що студентоцентроване навчання вимагає його персоналізації та цифровізації як необхідних факторів удосконалення системи підготовки фахівців у ЗВО. З’ясовано, що персоналізація передбачає такий спосіб проектування та реалізації освітнього процесу, у якому студент виступає суб’єктом навчальної діяльності, що визначає його здатність до аналізу та проектування своєї діяльності, самостійних дій в умовах невизначеності, прагнення до самовдосконалення (самопізнання, самоконтролю, самооцінки, саморегуляції та саморозвитку) і прагнення творчої самореалізації. За допомогою своєї активності особи стість когнітивно, теоретично або практично моделює, структурує простір своєї взаємодії зі світом, організує його, зберігаючи при цьому свою автономність. Обґрунтовується висновок, згідно з яким трансформація професійної підготовки, що відбувається в даний час, передбачає: вироблення нових концептуальних та організаційно-управлінських підходів до формування системи профе сійної підготовки фахівців; розроблення відповідних цифровій реальності форм та напрямів педагогічної освіти (інтеграція з глобальним інформаційним відкритим освітнім простором, вільний доступ до світових цифрових ресурсів, задоволення освітніх потреб студентів в цифрових продуктах), оновлення її змістового компоненту.Документ Гуманітарний контекст земельної реформи: ціна і цінність землі для хліборобської нації(2021) Патлайчук О. В.; Ступак О. П.; Макарчук О. М.; Patlaichuk Oksana; Stupak Olga; Makarchuk OksanaУ статті проаналізовано масштабність і актуальність наслідків нищення духовних основ української нації – нації хліборобської в результаті більшовицького і нинішнього «реформаційного» розселяню вання. Руйнація цілісного усталеного життєвого світу селянства разом із знищенням пам’яті про історичне минуле спричиняла викривлення психології і моралі, руйнування станового хребта суспільства. Сучасні техногенні умови діяльності всіляко дистанціюють від землі, і сучасна людина все частіше опиняється в ситуації стороннього спостерігача, а не повноправного й відповідального господаря. Показано, що земельну реформу слід розглядати не тільки і не стільки в економічному, але й перш за все в гуманітарному контексті. Без ґрунтовної гуманітарної експертизи методології соціально-економічних трансформацій неможливо оцінити гуманітарні наслідки реформування земельних відносин для неперервності культурного розвитку, регенерації українського життєвого світу. Земельна реформа, розвиток сільського госпо дарства й відродження селянства мають осмислюватись як цілісний процес відтворення всього комплексу людських зв’язків з урахуванням природних основ життєдіяльності селянина, оскільки земельні відносини включають економічні, правові, політичні, культурні, моральні та релігійні відносини, заломлені через особливий тип діяльності по відтворенню живого за безпосередньої участі людини. Сприйняття хліборобства як «бізнесу», без вкоріненої любові до землі, без трепетного ставлення до всього живого не лише призводить до зниження рівня продовольчої безпеки та раціонального природокористування, але й створює прямі загрози життю та здоров’ю людей і довкілля. Відновлення особистої зацікавленості хлібороба у розвитку села, сільських громад, реабілітація престижності хліборобської праці разом із застосуванням сучасних аграрних технологій дали б змогу реорганізувати систему землеволодіння і стабілізувати (політично та економічно) українське суспільство, поставити його на міцні підвалини національних хліборобських традицій, створити сприятливі умови для національно-культурного розвитку.Документ Реформаційний процес в Україні: посттоталітарні антиреформаційні чинники та виклики(2020) Патлайчук О. В.; Ступак О. П.; Макарчук О. М.Осмислення стану і перспектив соціальних трансформацій потребує посиленої уваги до питання взаємодії політичних, економічних і культурно-ціннісних характеристик реформаційних процесів, окреслення факторів ефективних перетворень та антиреформаційних викликів і загроз. Досліджено низку соціокультурних, суб’єктивних чинників реформаційного процесу в Україні. Проаналізовано вплив рудиментів більшовицької ідеології на спосіб розуміння сучасними реформаторами суті і ролі реформ, історичну вкоріненість радянської практики «керівного всевладдя» та політичного інфантилізму. Показано, що соціальні перетворення в сучасній Україні зберігають тяглість із радянським періодом розвитку, попередні тоталітарні історичні смисли перетлумачують постмодерні, спотворюють соціальні практики, гальмуючи рух уперед, регресуючи соціум. З урахуванням відносності історичних аналогій простежено відповідність між проблемами реформування українського соціуму і тими проблемами, з якими зіткнулось афінське суспільство в епоху Солона. Наголошується, що успішними є реформи, які проводяться в річищі усвідомленого цивілізаційного проєкту суспільного розвитку, підтримуваного громадянами країни. Стримування, переривання реформ призведуть лише до посилення невизначеності, збереження посттоталітарної амбівалентності у свідомості, поглиблення суперечності між об’єктивно необхідною метою реформ і бюрократично-авторитарними засобами реалізації цих реформ. У підсумку визначено, що недореформованість, безсистемність, реформаційного процесу дестабілізують соціальні структури і соціальні відносини, загрожують підривом довіри до процесу реформ загалом, призводять до втоми та розчарування щодо реформ серед українців і світової спільноти, а в умовах гібридної війни загострюють і висувають на перший план проблему національної безпеки. Всебічне дослідження соціального розвитку сучасного українського суспільства в контексті історичного досвіду та концептуальних засад реформаційного процесу й управлінських технологій є пріоритетним завданням соціальної філософії і неодмінною умовою розбудови державної політики.Документ Розвиток професійної компетентності фахівця: аналіз термінологічного поля проблеми(2023) Палій Алла; Патлайчук Оксана; Ступак Ольга; Palii Alla; Patlaichuk Oksana; Stupak OlgaУ статті розкривається методологічний підхід до формування професійної компетентності фахівця та визначено комплекс її базових складових. Виокремлено та проаналізовано сутність таких понять, як "професійні знання", "професійні вміння", "професійні навички", що дозволило інтерпретувати їх як зміст і результат професійної підготовки, метою якої визначено гармонійний розвиток особистості працівника і формування його професійної компетентності та готовності до професійної діяльності. Доведено, що професійна компетентність не зводиться до набору знань, умінь, а визначає необхідність і ефективність їх застосування у реальній освітній практиці. Зʼясовано, що це поняття найчастіше розглядається не стільки з точки зору структури особистості професіонала, скільки з позицій оцінки якості професійної підготовки.Документ Філософія публічного управління(2023) Віремейчик А. М.; Патлайчук О. В.; Ступак О. П.; Viremeichyk A.; Patlaichuk O.; Stupak O.Мета статті полягає у виявленні нового предмету досліджень у філософії управління, здійсненні соціально-філософського аналізу методологічних основ філософії управління та демонстрації того, що філософія управління є методологічною основою для формування та розвитку управлінської свідомості. Використано загальнонаукові методи, як от аналітичний, зіставний, індуктивний та дедуктивний. У статті розглянуто проблеми філософії публічного управління. Основні результати полягають в тому, що доведено, що на даний час в умовах кризи та нестабільності величезну роль повинен відігравати менеджер-стратег, новатор, який буде здатний брати участь у перетворенні навколишньої дійсності. Якість прийнятих рішень багато в чому залежить від управлінського свідомості, що включає знання, цінності, норми поведінки. Тому перед освітою стоять величезні проблеми. Підготовка кадрів у сфері менеджменту обов'язково має поєднуватись із широкою соціально-гуманітарною освітою, в якій філософія управління займає ключове місце і є однією з основ формування управлінської свідомості. Людина під управлінням – це розуміння об’єкта управління із боку самого суб’єкта (менеджера). Звернення до саморефлексії, до осмислення власних світоглядно-методологічних основ, тобто вихід на рівень філософських роздумів, а також про методи та засоби. Тому філософія управління – це галузь філософського знання, яка вивчає не тільки теорії місця та ролі людини, а й являє собою сукупність принципів, цінностей, ідей, норм, правил, що становлять духовну сферу суб’єкта-менеджера і формують управлінську свідомість, необхідну для прийняття управлінських рішень. Вказано, що проблеми управління є відображенням проблем суспільства, тому філософія управління спрямована на систематизацію теоретико-методологічного матеріалу з формування нових методів для прийняття управлінських рішень. На прикладі філософських вчень простежено, що особливість філософії управління у порівнянні з іншими областями управління полягає в синтезі теоретичних концепцій, які дозволяють дати аналіз здійсненню управління на різних етапах розвитку, поєднуючи в собі практику та фундаментальні наукові теорії в галузі менеджменту, а також знання та навички управління. Перспективами дослідження можна вважати продовження вивчення особливостей публічного управління в умовах воєнного часу та іншого форс-мажору.Документ Сучасні освітні практики ЗВО : особливості використання інноваційних технологій навчання(2023) Патлайчук Оксана Віталіївна; Канарова Ольга Вікторівна; Брюховецька Ірина Володимирівна; Patlaichuk Oksana Vitaliyivna; Kanarova Olha Viktorivna; Briukhovetska Iryna VolodymyrivnaАнотація. У статті розглядаються теоретико-методологічні засади сучасних освітніх технологій, викладаються особливості інноваційних технологій навчання. Впровадження інноваційних освітніх технологій в освітній процес вищої школи здатне якісно змінити звичні способи та методи викладання, закладаючи тим самим фундамент нового способу підготовки сучасного фахівця, який має необхідний набір компетенцій. У статті звернено увагу на нові освітні практики, які формуються у зв'язку із віртуалізацією освітнього середовища та поширенням інноваційних освітніх технологій; визначено основні переваги відкритих освітніх мультимедіа систем. Зазначається про обумовлені віртуалізацією освітнього середовища вимоги до підготовки випускника університету, яка за нових умов все більше залежить від швидкості орієнтування в інформаційному просторі, ніж від рівня володіння професійними знаннями і уміннями. Конкретизовано особливості технології дистанційного навчання; специфіки змішаного навчання як навчальної методології, яка поєднує в собі традиційні методи викладання з інноваційними, які забезпечуються можливостями інформаційно-комунікаційних технологій. Проаналізовано методологічні характеристики інтерактивного навчання як специфічної організації освітнього процесу, що має проблемно-пошукову природу; уточнено основні форми, засоби, завдання інтерактивного навчання, а також логіку навчальної взаємодії при його організації. Доведено, що ідея інтерактивної педагогічної взаємодії становитиме концептуальну основу розвитку інноваційних освітніх технологій у ЗВО. Обгрунтовано доцільність використання у процесі професійної підготовки технології контекстного навчання і кейс-технології, заснованої на самостійному вивченні друкованих і мультимедійних навчально-методичних матеріалів. У цілому, актуалізовано значущість використання інноваційних технологій навчання, що дало можливість створити якісно нове освітнє середовище як основу для розвитку та модернізації системи освіти.Документ Methodological Foundations of Noosphere Education: Comprehension of Aggravated Relevance(2023) Anatolii Samodryn; Oksana Patlaichuk; Volodymyr Morgun; Oksana Mokliak; Rima Aronova; Lesya LebedykДокумент Філософія розвитку суспільства в умовах четвертої промислової революції(2023) Патлайчук О.В.; Patlaichuk O. V.У статті розглядаються філософські засади роз витку суспільства у майбутньому. Визначаються основні фактори впливу на суспільний устрій під час четвертої промислової революції. У роботі розкриваються основні засади філософії розвитку суспільства, визначаються основні підходи до вивчення суспільства, порівнюються погляди на суспільство в античні часи та сучасні, розкриваються основні аспекти розвитку суспільства. Розглядається філософія розвитку суспільства як окремий напрямок науки, визначаються її предмет та об’єкт, характеризуються зв’язки з іншими дисциплінами та галузями соціальних наук. Розкривається взаємозв’язок між філософією розвитку суспільства та промисловими революціями. У статті аналізуються чотири промислові революції. Визначаються характерні риси кожної, вплив того чи іншого притаманного для неї процесу на економіку та промисловість світу, ознаки промислових революцій, вплив змін у промисловості на суспільство. З цього виводиться, що промисловість та суспільство є неодмінно пов’язаними між собою. При цьому визна чаються конкретні суспільні процеси під впливом про мислових інновацій. Розглядаються підходи до четвертої промислової революції. Наводяться думки, що вважають, що вона ще не настала, а також аргументи тих дослідників, які впевнені у її настанні вже зараз. Визначаються риси та ознаки четвертої промислової революції, її основні від мінності від попередніх промислових революцій, перспективи розвитку технологій у даному етапі. Характе ризуються переваги та недоліки четвертої промислової революції. Визначаються основні суспільні зміни під впливом четвертої промислової революції. Характеризуються особливості підходу до праці та її характеристика, від бору кандидатів на посади, інтелектуальної та фізичної праці. Узагальнюються основні суспільні явища, які функціонують у період четвертої промисловості. Описується сутність соціального конфлікту, соціального розподілу, соціальної нерівності. Описується вплив на людину цифровізації.Документ Процес трансформації регіональних пріоритетів в умовах євроінтеграції(2023) Кравчук О. Ю; Кravchuk O. Yu.Схарактеризовано місце та значення розвитку регіонів в системі зовнішньополітичної діяльності країни, деякі самоврядування. Окреслено питання самоврядування та питання регіональної політики в країні та закордоном, а також новітні тенденції регіонального розвитку, державні цільові програми.Документ Як Навчально-науковий гуманітарний інститут НУК пережив 9-й рік війни Росії проти України. Спроба звіту директора за 2022 р.(2023) Бобіна О. В.; Bobina O. V.Автор продовжує традицію публічних, друкованих звітів. «Звіт» про роботу ННГІ – це частина майбутнього наративу про життя НУК, Миколаєва, України в умовах війни 2022 р.Документ Перспективи та шляхи реалізації процесу децентралізації держави(2023) Кравчук О. Ю.; Матвієнко Л. В.; Kravchuk O. Yu.; Matvienko L. V.Досліджено особливості реформи децентралізації в країні, що проходить в кілька етапів та має певні особливості, перспективи та труднощі. Теоретичний аналіз процесу децентралізації на прикладі регіону дозволив дійти висновку, що він є досить складним та пролонгованим у часі, який залежить від багатьох факторів. В роботі наголошується, що реалізація цієї ідеї в Україні повинна бути виваженою і враховувати особливості розвитку суспільних та державних інститутів, що сформувались у нашій країні. В роботі наголошується на тому, що з впровадженням реформи фінансової децентралізації збільшення наповненості місцевих бюджетів стало можливими завдяки розширенню повноважень і підвищенню зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходжень до місцевих бюджетів, реалізації заходів щодо залучення додаткових резервів їх наповнення та підвищення ефективності адміністрування податків і зборів. Посилення впливу органів місцевого самоврядування на соціально-економічні процеси в регіоні можливе лише за умови достатнього обсягу фінансових ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні. Зроблено висновок, що у місцевої влади є можливість за рахунок боротьби з нелегальним виробництвом, а також контрабандою підакцизних товарів здійснювати наповнення власних бюджетів. Однак, збільшення податкових надходжень до місцевих бюджеті наразі не дають їм змоги бути фінансового самодостатніми. Тобто органи місцевої влади мають у своєму розпорядженні додатковий фінансовий ресурс який має спрямовувати на розвиток територій. В цілому слід відзначити, що значна залежність місцевих бюджетів від зовнішніх трансфертів негативно впливає на своєчасність та якість соціальних та інших послуг, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, а також гальмує планування та реалізацію інфраструктурних та інших проєктів розвитку.Документ Вектори розвитку виховання як соціокультурного феномена і чинника впливу на формування особистості у новому історичному вимірі(2022) Вишківська, В. Б.; Кондратенко, Л. І.; Патлайчук, О. В.; Vyshkivska, V.; Kondratenko, L.; Patlaichuk, O.Соціально-економічні та політичні особливості розвитку українськогот суспільства обумовили необхідність перегляду освітніх орієнтирів, їх ціннісно-цільової спрямованості. У статті проаналізовано основні вектори розвитку теоретико-практичних засад теорії виховання. В ретроспективі проаналізовано цілі виховання, представлено аналіз їхньої динаміки у працях зарубіжних та вітчизняних педагогів. До основних векторів розвитку виховання автори відносять: усвідомлення мети виховання, взаємодію різних соціальних інститутів, оновлення змісту, методів та технологій виховання, підвищення рівня професійно-педагогічної культури педагога. Наголошується на необхідності відповідності нової стратегії виховної роботи об'єктивним викликам часу, актуальним соціокультурним проблемам. Актуалізується пріоритетна значущість установки на суб'єктність виховного процесу як його головну творчу силу, здатну перетворити виховання на справді творчий процес, перевести його в режим самовиховання, забезпечити умови для повноцінного становлення особистості, розкриття її індивідуальних ресурсів при опорі на мотиваційно- потребнісну та пізнавальну сфери, реалізації права особи на оволодіння вищими цінностями людського буття, права на досягнення вершин в особистісному та професійному розвитку. При такому підході особистість розглядається як активний суб'єкт, що самоорганізується, який самостійно ставить завдання і визначає шляхи свого руху вперед. Стверджується думка про те, що ключовим вектором розвитку сучасної теорії виховання є розвиток української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства, що є основою системи національно-патріотичного виховання. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави та нації.Документ Політична сингулярність Гетьманщини (ІІ половина XVII – початок XVIII століття)(2022) Матвієнко, Людмила Володимирівна; Кравчук, Ольга Юріївна; Matviienko, Liydmyla Volodymyrivna; Kravchuk, Olha YuriivnaУ статті охарактеризовано процес політичної сингулярності Гетьманщини (друга половини XVII – початку XVIII століття). Встановлено закономірності та особливості процесу становлення політичної влади Гетьманщини. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: загальнологічний (аналізу та синтезу), історикогенетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, статистикоаналітичний, проблемно-хронологічний. Поєднання зазначених методів дало можливість ґрунтовно систематизувати фактологічний матеріал та дослідити процес становлення політичної еліти та формування політичної влади Української козацької держави другої половини XVII – початку XVIII століття. Процес становлення національної державотворчості в Україні має власну багатовікову традицію. Яскравим прикладом є Новітня Українська козацька держава – Гетьманщина (1649–1781 рр.). Вже у другій половині XVII століття на основі козацьких традицій виник апарат управління – центральні й місцеві владні структури, які взяли під контроль усі сфери функціонування суспільства. У такий спосіб утверджувалася монополія політичної влади на регламентацію суспільного життя. Засобом донесення основних засад політики гетьмана до центральних й місцевих органів влади, а також управлінських структур самоврядних поселень були накази, які репрезентували владне повеління. У цей час підпорядкування державному апарату не тільки приватних чи групових осіб, а й соціальних спільнот перетворювалося на звичайну норму у взаємовідносинах влади та соціуму.